Історія села
Вважається що с. Чмирівка почало розбудовуватися у 1810 році. Першим його мешканцем був Іван Чмирь, який прибув на ці землі зі своєю сім’єю із села Підгорівка Старобільського району. Чмирі - український козацький рід відомий більше 350-ти років. Чмир – прізвище розповсюджене серед козаків, в т.ч. запорозьких. Прізвище походить від слова «чимир», що в перекладі з тюрських мов означає «дужий», «коренастий», «плотний». Він мав сім’ю - двох синів та двох дочок. Сім’я займалась землеробством. Сам же голова сім’ї був чоловіком досвідченим, до того ж грамотним – читав священні книги, а ще він грав на гуслях, переповідаючи билини та цим заробляв немало грошей. Коли поселення розрослося, а Іван Чмирь був поважною людиною то на його честь і назвали поселення - Чмирівкою.
Але що до дати заснування Чмирівки є сумніви, тому що зустрічаються історичні дані про те, що коли в 1797 році Катерина ІІ вирішила перетворити Старобільськ на повітове місто, а для цього потрібно було щоб місто нараховувало 5 тис. населення. Насправді ж було тільки 2 тисячі. Тоді місцеві чиновники пішли на таку хитрість – приписали у склад Старобільська мешканців окрісних сіл – Заєрка, Чмирівки, Бутового та Піщаного. Повітове місто Старобільськ славилося своїми ярмарками, які проводилися чотири рази на рік та продовжувалися по 4-5 днів. Під час цих ярмарків на старобільщину приїздило до 20 тис. осіб торгувати та купувати товар з Ростовської, Білгородської обл., Сватового, Біловодського, Станиці Луганської навіть з Москви. Мешканці Чмирівки теж заробляли на цих ярмарках продаючи приїжджим їжу, сіно для коней та беручи на постій. Так і осідали люди в Чмирівці так як місце це було живописним, близьким до міста де завжди можна було продати свій товар. Ця близькість до міста і сьогодні є плюсом для Чмирівки. Не виїжджають з села люди, а навпаки прибувають з окрісних сіл та районів. Тому і молоді та дітей тут багато.
В історичних довідках є відомості, що Чмирівка була немалим поселенням. В ньому нараховувалось 5004 чоловік населення.
В 60-ті роки значно змінилося село. Село і господарство повністю електрифікується, а в 80-ті роки повністю газифікується. В 1967 році побудовано сільський будинок культури, в 1970 році дитячий садок на 80 місць та 1989 році нова школа розрахована на 350 учнів.
На сьогоднішній день на території ради функціонують: Чмирівський НВК «Школа-гімназія», дитячий садок «Топольок», сільський будинок культури, відділення зв’язку, Дитячий оздоровчий табір (ДОТ) санаторного типу «Сосновий», Дитячий оздоровчий табір «Чайка», Дитячий оздоровчий табір «Енергетик», Дитячий оздоровчий табір «Ялинка», 2 бари, 14 магазинів, шиномонтажна майстерня, ТОВ «Старобільске управління механізації», Філія «Луганська дорожня експлуатаційна дільниця»,Старобільський РВУ ОКП «Компанія «Луганськвода», Філія «Старобільська ДЕД» ДП «Луганський ОАД», СХП «Селекція племресурси», ДП «Старобільське ЛМГ» (Старобільське лісомисливське господарство).
Жителі села впевнені, що Чмирівку в свій час відвідав «великий комбінатор»- Остап Бендер. «В половине двенадцатого с северо-запада,со стороны деревни Чмаровка, в Старгород вошел молодой человек лет двадцати восьми» - читаємо ми у Ільфа і Петрова. І насправді в музеї м. Старобільськ є документи, що свідчать про перебування на Старобільщини цих письменників.
На території сільради знаходяться три населених пункти – села Чмирівка, Запорізьке та селище Степове.
Село Запорізьке засноване в 1850 році та на момент заснування називалось – хутір Запоріжжя, з 1963 року має назву село Запорізьке.
Селище Степове теж засноване в 1850 році та називалось селищем Голодаєво, а з 1950 по 1963 роки носило назву «селище зернорадгоспу ім.. Шевченка».
Історія виникнення села Піщане та Бутове.
Слобода Піщана і слобода Заярчанська виникають в кінці ХVІІІ на початку ХІХ століття, як вільні поселення поблизу повітового міста Старобільськ. За деякими даними (інформація з «Вікіпедії» - Інтернет) село Піщане утворене в 1835 р. Назва села Піщаного утворена від слова пісок, так як переважно в цій місцевості піщані ґрунти.
1899 рік до міста Старобільська прилягають слободи Піщане і Заярчанівська (Зарок), поселені на міській землі. За свідченнями Старобільського краєзнавця І.О. Мірошниченка, коли вирішувалось питання про встановлення центру повіту було два варіанти – містечко Стара-Біла і містечко Біловодськ. В містечку Стара-Біла не вистачало жителів, тому до його населення приєднали жителів слободи Піщане і слободи Заярчанська. Таким чином у 1797 році Стара-Біла була перетворена у повітове місто Старобільськ. Вихідці з с. Піщаного заснували хутір Бутове. Неподалік від села Піщане проходить дорога, яку в історії назвали «Гетьманський шлях» - шлях, по якому рухались загони гетьмана України Д. Вишневецького, які завдали поразки у битві над Гайдаром кримським татарам у 1559 році. «Гетьманський шлях» - назва походить з того часу як гетьман України Дмитро Вишневецький зі своїм загоном у 1959 році у битві над Айдаром завдав поразки кримським татарам (проходить через села Лиман, Проіждже). Річка Айдар згадується ще з 1503 року під назвами «Гайдар», «Одар», «Айдара» у перекладі їз татарської мови означає свята ущелина, благословенна долина.
Розташоване на лівому березі річки Айдар за 3 км від Старобільська. Населення с. Піщане складає 1896 ч., площа 1,651 км2 . Густота населення – 1148 осіб на 1 км2.
Село Бутове також розташоване на березі річці Айдар. Поблизу села знайдено поселення епохи бронзи, два курганних могильники з шістьма курганами. Назва села апелятивного походження, утворено від слова «Бут» (чобіт). Вибір утворюючого слова мотивується формою розташування поселення. Село засноване у XVIII столітті. Хутір Бутове двічі повністю згорав від пожежі, особливо велика пожежа відбулася в 1909 та у 1912 році.
Загальна площа Чмирівської сільської ради - 206,23 км.кв., населення – 8004 осіб.
На території сільради знаходяться вісім населених пункти – села Чмирівка, Запорізьке, Бутове, Піщане, Вишневе,Оріхове,Новоомелькове та селище Степове.
Відстані до:
- м. Луганськ - 100 км
- м. Сєверодонецьк, Луганська обл. - 50 км
- м. Донецьк – 160 км
- м. Святогорськ, Донецька обл. – 135 км
- м. Харків – 220 км
- м. Куп‘янськ, Харківська обл. – 110 км
На окраїні села Чмирівка розташована річка Айдар. В ній водиться різноманітна риба це карась, красноперка, щука, сом. Цікаво, що в самих диких кутках річки водиться так звана «риба - в’юн» - змія змією. Деякі рибалки вважають її річковим вугрем, а по науці – це «мурена українська сухопутна», надзвичайно древня риба. Її вік ні хто не може підрахувати. Коли море відходило - залишалися крейдяні поклади , залишилися річки, а в них залишилася ця мурена, яка пристосувалася до мілководдя. Ріка Айдар - це омріяне місце для багатьох рибалок та мисливців.
Також, у сосновому борі села Чмирівка можна збирати такі гриби: маслюки, рижики, сироїжки, лисички. Та ягоди шипшина, глід, терен, лісова полуниця, лісова ожина.
Класичним видом українського мистецтва є вишивка. Тому і сьогодні ми маємо таке багатство в традиції художньої вишивки місцевої майстрині, яка на замовлення може дати майстер-клас. Народна майстриня Луганщини – Марфа Василівна Мойсеєнко вже багато років радує людей своїми виробами. Її вишивки неодноразово виставлялися на сільських, районних, обласних виставках народного мистецтва та навіть у Києві їх бачили.
Творіння сільських мистців можна побачити на постійно-діючі виставці народної творчості, що знаходиться в окремої кімнаті сільської школи
Польське кладовище. На території с. Чмирівка розміщено єдине в Україні іноземне військове кладовище, там поховано 48 польських офіцерів, які загинули на старобільській землі перебуваючи у полоні в 1940 році. Щорічно 1 листопада, в польський день пам’яті всіх загиблих, представники польської діаспори Луганську – громад «Варшава», «Полонез» та представники генерального Консульства республіки Польща поминають похованих у Чмирівці офіцерів.
У центрі села стоїть пам’ятник «Скорботна мати» споруджена на честь загиблих на війні у 1941-1945 роках односельчан. Під опікою сільради знаходиться три пам’ятні міста – пам’ятник радянським героям, які загинули при звільненні села, могила в якій розстріляні фашистами мирні жителі та пам’ятний знак «Воїн-визволитель», споруджений на честь визволителів Старобільщини від фашистів. Тут же встановлено танк, який визволяв старобільщину.
територія громади 20623,00 га
за категоріями земель :
землі сільськогосподарського призначення – 18006,9246 га
сільськогосподарські угіддя – 17905,241 га
з них рілля – 14574,4911 га
пасовища сіножаті – 2822,652 га
багаторічні насадження – 448,00
Ліси та інші лісовкриті площі– 1435,1115 га
у власності і користуванні громадян знаходиться – 10600,8492 га
у тому числі для ведення особистого селянського господарства – 342,159 га
товарного сільськогосподарського виробництва – 12359,6047 га
присадибні земельні ділянки – 479,7375 га
для городництва – 80,74 га
для сінокосіння та випасання худоби – 443,00 га
землі закладів, установ, організацій – 132,1673га
Сільгоспвиробники:
ФГ «Дон»
СТОВ «Нібулон»
СТОВ «Агрофірма Лугань»
ФГ «Лотос»
СТОВ «Гея»
Жученко М.М.
ТОВ «Паллада»
СФГ «Стрілець»
Основна спеціалізація – вирощування сояшника та зернових (пшениця, ярий ячмінь, зернова кукурудза).